Рецензія на військову тему…

Рецензія на військову тему…

Коли ходив до школи та вивчав твори української та зарубіжної літератури, ніколи не задумувався над роботою критиків та резензорів які висловлювалися відносно роботи письменників, поетів, літераторів та митців інших творчих професій. Своєю роботою вони відмічали, як автор зумів донести до читача свою основну думку, як своєю працею впливає на розвиток суспільства, як очима читача оцінюється легкість твору для читання та осмислення. Окремо до цього, літературні критики скорочено, аналізували сам твір та його героїв.
Коли нам, школярам було ліньки читати весь твір, то ми швидко знайомились із критикою твору, та вже могли щось розуміти і знати, щоб якось відповідати учителю на уроках.
С тих пір пройшло майже півстоліття. Я вже давно читаю твори без аналізу художніх критиків. З урахуванням прожитого, мабудь і сам, в деякій мірі, можу рецензувати прочитане і виступити в ролі критика. Професійних навичок у цьому не маю і це не моя справа, але в даний період боротьби України з проклятою «ордою», хочу поділитись своїми думками відносно одного українського твору.
Марія Матіос написала книгу - «Букова земля». Це роман-панорама завдовжки у 225 років про українські землі Чернівецької області.
Перед очима читача, проходить життя багатьох поколінь людей які заселяли цей край та несамовитою працею організовували міста та селища, про великі переселення німців та австрійців, про радості і болі людей буковинського краю.
Твір дуже великий, має 926 сторінок тексту, має сотні персонажів і закінчується в станиці Луганська на Донбасі в серпні 2014 року.
Про книгу є можливість говорити довго і цікаво. Впевнений, що незабаром буде екранізація цього твору, він на це заслуговує.
Але хочу поділитись своїми деякими враженями від цього твору та її автора.
Марія Матіос своїм романом показала
- як вели себе російські війська під час першої світової війни 1914 року,
- як поводили себе у 1940 році радянські війська, котрі після поділу Польщі за домовленністю з Гітлером, висунули Румунії ультиматум відносно нових територій, але потім так захопилися, що знехтувавши домовленостями захопили і Чернівці,
- як поводилися співробіники НКВД проти народного спротиву.
«Квіточками» цих всіх поневолень було те, що кожного разу коли заходили спочатку російські війська, потім двічі радянські, а потім спецслужби НКВД - то поводили вони себе напрочуд однаково нестерпно, гидко та страшно.

У 1914 році війська російської імперії були введені на Буковину. Війська того періоду насамперед складалися із різних народностей Азії, Далекого Сибіру та інших регіонів, з різних селищ, кишлаків і аулів, котрі, безумовно, не були словянами та християнами і мали своє викривлене уявлення про війну…
- «Зловіща слава російського війська не віщувала нічого доброго для мешканців Чернівців та його повітів. Несамовита паніка охопила буковинців і натовпи біженців ринули по всіх напрямках, щоб уникнути зустрічі з наступаючим ворогом».
Першим чином, російські військові наклали на місто Чернівці контрибуцію у 600 тисяч рублів, які треба було сплатити золотом. В цьому випадку гарантували, що населення - не чіпають і не грабують. Контрибуцію одержали, а потім, нехтуючи своїми обіцянками, попри домовленість, творили з населеням все що хотіли і могли. Захопили заручників щоб отримати викупи, розікрали всі продовольчі склади, всі магазини, повивозили все промислове устаткування, розорили всі сільські підприємства, розікрали та палили маєтки заможних громадян, обов’язково гадили в кімнатах та розписували цим стіни та стелі, гвалтували всіх жінок і дівчат, покалічили та постріляли чоловіків. Щоб ніхто не заважав грабувати та насилувати, арештували мера Чернівців та деяких депутатів і відправили до Сибіру.
Пройшли роки. Населення буковинського краю після відходу російської імперіїї відновило свою землю та зажило спокійним життям. Та знову не залагодилось.

- У 1940 році в Чернівці заходять бійці радянської армії. Склад армії був практично як і при першій світовій війні. Більшість солдат мали розкосі очі, широкі скули, погано вимовляли російські слова. Побачивши як заможно живуть люди в цьому краї, почали наводити свої порядки. Для початку виселили всіх німців-переселенців, потім розграбували все майно євреїв, які масово населяли місто та прилеглі села, зруйнували церкви, розорили місцеву промисловість та торгівлю. Десятки тисяч місцевих жителів знову були вимушені тікати із своїх помешкань, але «совіти» нікого не випускали, а тих хто мав право виїхати в Австрію чи Німеччину, грабували, натомісць видавали справку на подальшу компенсацію за майно, яке залишалось.

- Після закінчення війни та повернення радянської влади, народи гуцульського краю були підвержені тотальній колективізації, знищувались церкви та храми, повністю відмінялась приватна власність на землю та промисловість. Співробітники НКВД безкарно робили з населенням все щоб, примусити людей до повного поневолення.

Автор книги, своїм романом зв’язала лінії поведінки російських солдатів впродовж одного століття відносно буковинського краю. Якби це було в минулому і більше не поверталося, напевно ці події були б, з часом, забуті. Але те, що зараз діє в Україні російська армія, знову і знову повертає нас до думки, що сьогоднішня росія
-це країна вбивця, країна терорист, країна яка сповідує насильство і це є її політикою. Роман панорама, вкотре доводить, що непокарене зло завжди має можливість повторитись, але в зміненій огидливій формі і під другими гаслами. В нашому випадку росія розпочала свою війну проти України під лозунгами - денацифікація, денаціоналізація, демілітарізація, що прямо вказують на бажання знищення українців як нації та народу, при тому що повністю, як під копірку, повторюються свої злочини як і в далекому 1914 році.
Окремою думкою Марія Матіос зазначає, як і чому, країна та її населення може стати на шлях братовбивчої війни, що цьому передує та спонукає.
- Жодна цивілізація не щезає за помахом руки однієї людини. Ініціатор такого знищення завжди шукає тотальної підтримки мас. І що більше він грає на низьких та найнижчих людських інстинктах, що більше дає простих відповідей на надскладні питання, цим завороженим і гіпнотизованим його безумними ідеями масам, то вищою є його підтримка масами. Колективний екстаз суспільства лише вказує на крайні лінощі кожного індівідума думати. І ця нехіть до думання, до аналізу стає причиною загибелі спочатку держав, а потім цивілізацій.
Ці слова автора роману, є прямою відповідею того, що відбувається зараз в росії - колективна руйнація деградованого суспільства, яка дозволила його еліті відкрити всі загати які стояли на перешкоді до остаточного виродження. Дозволила їм війни, нестримне збагачення, безкінечні оргії та збоченства, нав’язування всьому світу своє трактування історії, а тому і права на свої спеціальні воєнні операції. Нестерпно спостерігати до якого дна може дійти падіння людини і які негативні наслідки це матиме для оточуючих.
Автор книги, зобовязує всіх громадян України знати свою історію. Історія завжди має можливість повторюватись, що підтверджується нині війною росії проти України, а тому, суспільство повино вміти себе захищати і давати відпір загарбникам та терористам.
Колись жахи війни від росіян були в Чернівцях, а тепер такі і навіть страшніші - в Бучі, Маріуполі та інших містах нашої держави.
Ворог не змінив своєї поведінки, а тому справедливо заслуговує на повне знищення.

Смерть ворогам !
Слава нації !
Україна понад усе !


П.Л. Мойсол