Гарантії захисту прав дитини на житло.

Охорона дитинства в Україні є стратегічний загальнонаціональний пріоритет. Діяльність низки органів системи апарату держави на яких покладено виконання функцій держави спрямованоно на забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток. Основні засади державної політики у цій сфері закріпленні на законодавчому рівні.

Положення Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” 02.06.2005 № 2623-ІV у комплексі з положеннями Сімейного кодексу України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ та Закону України “Про охорону дитинства” від 26.04.2001 №2402-ІІІ регулюють суспільні відносини у сфері охорони дитинства.
Статтею 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.
Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 32 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-ІV на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.
Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України “Про охорону дитинства” батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Окрім того, частиною третьою статті 177 Сімейного кодексу України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:
- укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
- видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
- відмовлятися від майнових прав дитини.
Таким чином, оскільки одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки або особи, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України, статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” та частини третьої статті 17 Закону України “Про охорону дитинства” є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, у випадках, коли з поданих нотаріусу документів, зокрема зі змісту правоустановлювального документу, довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини, вбачається, що право власності або право користування цим майном належить дитині, нотаріусом обов’язково вимагається згода органів опіки та піклування.
Щодо визначення права дитини на проживання в житловому приміщенні, що відчужується, слід зазначити наступне.
Згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Згідно з частиною другою статті 18 Закону України “Про охорону дитинства” діти члени сім’ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до положень Житлового кодексу України від 30.06.1983 №5464-Х до членів сім’ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла в подружжя не виникло право спільної власності), їхніх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 і частина перша статті 156 Житлового кодексу УРСР).
Згідно зі статтею 405 Цивільного кодексу України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Враховуючи наведене, нотаріуси, для встановлення факту користування нерухомим майном, витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації.
Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину. При цьому, нотаріусом при його посвідченні роз’яснюється зміст статті 176 Сімейного кодексу України щодо зобов’язання батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток.
В такому ж порядку мають посвідчуватись правочини за участю дітей віком від чотирнадцяти років, оскільки особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина друга статті 29 Цивільного кодексу України.
Таким чином, згода органів опіки та піклування необхідна у випадку, якщо дитина є власником (співвласником), або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 67 Порядку провадження органу опіки і піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається у разі гарантування збереження її права на житло і оформлюється рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної в місті ради, витяг з якого заявникам видає служба у справах дітей. У разі виїзду сім'ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, у рішенні зазначається строк та умови придбання житла з урахуванням інтересів дитини.

Інформує відділ нотаріату Головного управління юстиції у миколаївській області.